Когда ночь за окном посылает дожди,
Когда сердце в груди беспокойно стучит,
Слышу голос с небес: “Своё сердце склони.
У Меня, для него, есть спасенья лучи.”
Льётся голос Святой. В Нём покой и Любовь.
Это, верю, мой Бог говорит ко мне вновь.
Я прошу: “Не молчи и мой дух наполняй.
Пошли Света лучи, в небеса направляй.”
Под напором тоски дух стенает порой,
И надежды глоток для души не найти,
Но, душа, не забудь! Бог-Спаситель с тобой.
Он готов в любой миг к нам на помощь прийти.
Если небо во мгле – Солнце всё-таки есть.
Если грех жив во мне – Бог мне шлёт с неба весть:
“Твоё сердце, готов Я очистить, омыть.
Все грехи, Моя кровь, на Земле, может смыть.”
Когда слёзы души словно дождь за окном;
И сомнений волна пробуждает в ночи,
Слышу голос Христа, что давно мне знаком:
“У Меня, для души, есть спасенья ключи.”
Льётся голос Святой. В Нём покой и Любовь.
Это, знаю, мой Бог говорит ко мне вновь.
Я прошу: “Не молчи и мой дух наполняй.
Пошли Света лучи, в небеса направляй.”
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 2712 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
