Вот, у клёна, листья пожелтели;
И, на землю, первый лист опал.
А, под небом, журавли пропели.
Птичий клин, прощальный клич, послал.
Прилетайте, журавли. Весну несите.
Буду я, вас, постоянно ждать.
Своим криком, на рассвете, пробудите.
Встречи миг, хочу я созерцать.
Из холодных ливней, ожерелье,
Часто дарят, людям, небеса;
А я жду мгновенья с нетерпеньем,
Что наступит вечная весна.
Прилетайте, журавли. Весну зовите.
Буду я, вас, неизменно ждать.
Своим криком, на рассвете, пробудите.
Встречи миг, хочу я созерцать.
Трав поспелых, вижу увяданье.
Пожелтели нивы и леса.
Осень, возжигай моё желанье:
Весну жизни, видеть в небесах.
Прилетайте, журавли. Весну дарите.
Я, вас, буду, неизменно, ждать.
Весть о том, что в небесах Обитель,
Постарайтесь, в песне, передать.
Дни короче. Ночи всё длиннее.
От прохлады, прячется тепло.
Осень жизни – где мой плод созреет.
Для Христа, в душе, ращу его.
Прилетайте, журавли. Весну зовите.
Пусть наступит Вечности весна,
И святым рассветом, дух мой, пробудите,
Где едины тело, дух, душа.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 787 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
